Успіння Пресвятої Богородиці належить до двонадесятих свят, присвячено спогадам про успіння (кончину) та поховання Діви Марії.
Мати Божа народилася, прожила та померла, як звичайна людина. Вона, будучи абсолютно такою самою, як і інші люди за природою, випила чашу земного життя повною мірою. Після розп’яття, воскресіння та піднесення Ісуса Христа його мати Діва Марія провела залишок свого земного життя в Єрусалимі, проповідуючи християнство.
Існує переказ, що Архангел Гавриїл, який колись сповістив Діві Марії новину про те, що вона стане матір’ю Ісуса також повідомив їй, що за три дні душа Марії покине тіло. Пресвята Діва встигла за цей час попрощатися з близькими та учнями Христа, потім у їхній присутності воз’єдналася з Богом. Під час прощання Мати Божа просила їх не плакати, а радіти її смерті, оскільки, ставши ближче до Божого престола, Вона може по смерті благати свого Сина про милосердя і доброту.
Мати Божа померла і смерть її називається словом успіння, яке поєднується за змістом зі словом сон. Мати Божа заснула, помолившись Сину перед тим, щоб Він сам узяв її душу в руки, щоб Він з’явився їй, щоб Він постав їй у її смертному борінні. Цього дня також сталося те, що славимо у день Успіння – з думкою про смерть Богородиці з’єднуємо знання, що Вона у труні не залишилася.
Церква святкує не лише Успіння Божої Матері, а також її воскресіння Господом Ісусом Христом та взяття її до Слави у цілісному людському складі, тобто душу з тілом разом.
Посмертна слава Матері Божої перевершує її земну славу, оскільки за життя про неї мало що було відомо та сказано. Мати Божа зцілює, наполягає і допомагає, захищає тих, хто страждає за Волею Божою. Молитви Матері Божої незмірно сильні, вона – Мати церкви.