У царювання благовірного і христолюбного царя Олексія Комнена, який прийняв царську владу після Никифора Ботаніата, була у Константинополі велика суперечка про цих трьох святителів між найвибагливішими в красномовстві вчителями мудрості.
Від цього відбувався між багатьма розбрат, причому одні називалися Іоаннітами, інші Василіанами, інші Григоріанами. Про ці імена сперечалися чоловіки найдосвідченіші в красномовстві та мудрості.
Через деякий час після того, як виникли суперечки, з’явилися ці великі святі, спочатку кожен окремо, а потім усі три разом, — притому не уві сні, а наяву, — Іоанну, єпископу Євхаїтському, вченому чоловікові, дуже обізнаному з еллінською мудрістю (як про це свідчать і його твори), а також тому, що прославився своїм доброчесним життям. Вони сказали йому єдиними устами:
— Ми рівні у Бога, як ти бачиш; немає у нас ні поділу, ні будь-якої протидії один одному. Кожен із нас окремо, свого часу, збуджений Божественним Духом, написав відповідні повчання для спасіння людей. Чого ми навчилися потаємно, те передали явно людям. Немає між нами ні першого, ні другого. Якщо ти посилаєшся на одного, то згодні й обидва інші. Тому, накажи сперечання з приводу нас припинити суперечки, бо як за життя, так і після смерті, ми маємо турботу про те, щоб привести до миру і однодумності кінці Всесвіту. Зважаючи на це, з’єднай в один день пам’ять про нас і, як личить тобі, склади нам святкову службу, а іншим передай, що ми маємо у Бога однакову гідність. Ми ж тим, хто шанує пам’ять про нас, будемо поспішниками до спасіння, тому що ми сподіваємося, що маємо певну заслугу у Бога.
Сказавши це єпископу, вони стали підніматися на небо, сяючи невимовним світлом і називаючи один одного на ім’я. Блаженний єпископ Іоанн негайно своїми стараннями відновив мир між ворогуючими, оскільки він був чоловіком великим у чесноті і знаменитим у будь-якому мудрості. Він встановив свято трьох святителів, як і наказали йому святі, і заповідав церквам святкувати його з належним торжеством.
Святий Василь Великий перевершив у книжковій мудрості не лише вчителів свого часу, а й найдавніших: він пройшов не тільки всю науку красномовства до останнього слова, а й добре вивчив філософію, а також збагнув і ту науку, яка вчить істинної християнської діяльності. Потім, проводячи доброчесне життя, сповнене нещасливості й цнотливості, і сходячи з розуму до Богобачення, він був зведений на архієрейський престол, маючи 40 років від народження, і протягом 8 років був предстоятелем Церкви.
Святий Григорій Богослов був настільки великий, що якби можна було створити людський образ і стовп, складений частинами з усіх чеснот, то він був би подібний до великого Григорія. Просявши своїм святим життям, він досяг такої висоти в області богослов’я, що всіх перемагав своєю мудрістю як у словесних суперечках, так і в тлумаченні догматів віри. Тому він і був названий Богословом. Він був святителем у Константинополі 12 років, утверджуючи Православ’я. Поживши потім малий час на Патріаршому престолі (як про це пишеться в його житті), він залишив престол за віком і, будучи 60 років, відійшов у гірські обителі.
Про божественного Златоуста по справедливості можна сказати, що він перевершив усіх еллінських мудреців розумом, переконливістю слова і витонченістю мови; Божественне Писання він пояснив і витлумачив неповторно; і в добродійному житті і богобаченні він далеко перевершив усіх. Він був джерелом милості та любові, був сповнений ревнощів учительства. Усього він прожив 60 років; пастирем Христової Церкви було 6 років.