22 березня Свята Церква вшановує пам’ять 40 мучеників Севастійських.
Вони постраждали в 313 році. Цей рік ознаменувався публікацією Міланського едикту — указу, за яким імператор Костянтин поклав край гонінням християн в імперії і дозволив свободу віросповідання: християнство зрівнялося за правами з язичництвом.
В цей час співправитель на ім’я Лікіній хотів воювати з Костянтином за право володіти всією імперією, він був заклятим язичником. Лікіній перед війною дуже боявся зради, тому вирішив позбавитись християн серед свого війська. Сорок мучеників Севастійських — це люди, які постраждали від Лікінія. Вони відмовилися приносити жертви язичницьким богам і взимку загинули мученицькою смертю в Севастійському озері.
Над воїнами вчиняли суд, під час якого вони твердо відповідали, що готові позбавитись не тільки воїнського звання, а також життя, бо нічого нема дорожче Ісуса Христа. Їх побивали камінням, але вони летіли повз воїнів. Вночі у в’язниці святі молилися та їх втішав Господь: «Віруючі в Мене, якщо помруть, оживуть. Не бійтеся, бо отримаєте вінці нетлінні». В той час була люта зима, сильний мороз, нескорених воїнів відвели до озера неподалік від міста, розділи та залишили під вартою на всю ніч на льоду, а щоб зламати їхню волю, поруч розтопили лазню. Один воїн не витримав і побіг до лазні, але переступивши поріг, тут же впав замертво. Серед варти лише один не спав та бачив, як над головами кожного замученого воїна з’явився світлий вінець. Його звали Аглай. Він нарахував тридцять дев’ять вінців і однин вінець, який не знайшов свого господаря. Аглай побіг у воду, вигукуючи: «Я теж християнин!». Він молився: «Господи Боже, я вірю в Тебе, в Якого вірять ці воїни. Приєднай і мене до них, щоб я також страждав з рабами Твоїми».
Зранку охоронці прокинулися та побачили, що воїни живі і разом з ними Аглай — один із їх варти, усі прославляють Ісуса Христа. Охоронці вивели з озера мучеників та перебили їм гомілки. Їхні тіла спалили, а кістки викинули у воду. Через три дні блаженному єпископу Петру Севастійському уві сні з’явилися святі воїни та наказали поховати їх останки. Єпископ разом з декількома кліриками зібрали кожну кістку та з почестями поховали.