День памʼяті Григорія Палами припадає на 14 листопада, а також на другу Неділю Великого посту.
Святитель народився в 1296р. в Константинополі в заможній та аристократичній родині. Батько Григорія, сенатор Костянтин, помер рано. Юнак опинився під заступництвом імператора Андроніка II, жив при царському дворі, де здобув блискучу освіту. Григорія в майбутньому чекала успішна та швидка кар’єра.
Проте приблизно в 1316р. у віці 20 років Григорій залишив палац, філософські заняття та пішов на Святу гору Афон. Григорій почав вести подвижницьке життя та згодом прийняв чернечий постриг.
В 1325р.разом з іншими ченцями залишив Афон, рятуючись від турків. В Фессалоніці прийняв священичий сан і заснував пустельницьку громаду. У своїй печері в монастирі Іоанна Предтечі поблизу Верії вдавався “розумній” (тобто безперервній мовчазній) молитві увесь час, крім богослужінь.
В 1331р. повернувся на Афон і продовжив безлюдне життя в пустелі святого Сави. Коли Григорія на короткий термін було обрано ігуменом монастиря Есфігмен, усамітнення стало неможливим через багато справ, у тому числі полеміки з Варлаамом Калабрійським через лжевчення останнього. Суперечка з Варлаамом тривала 6 років з 1335р. по 1341р., потім чвари продовжилися, в яких було замішено багато духовенства та правителів.
В 1344р. на соборі Григорія Паламу відлучили від церкви. Лише в 1347р. Григорія було виправдано, його противники були засуджені та почався третій етап паломітських суперечок. Суперечки були вирішено лише в травні — червні 1351р. протягом скликаних двох Соборів, які засудили противника Никифора Григору і проголосили Паламу “захисником благочестя”.
З 1350р. мешкав у м.Солуні, де працював з учеником, а згодом колегою, Миколаєм Кавасилою. Був в полоні у турків в 1354р., через рік був звільнений з полону.
Святитель помер 14 листопада 1359р., його останніми словами були “До висот!”.
В 1368р. Григорія Паламу було канонізовано у лику святителя.
Після себе святитель залишив велику спадщину творів та листів, він був систематизатором и творцом філософського обгрунтування практики ісихазму, яка стала бажаною практикою для всіх християн. Ісіхазм – від грецького слова «ісіхія» – спокій, тиша. Послідовники цього руху зводили свій розум до умоспоглядання. Через творення особливого молитовного правила, наприклад, – творення безперервної Ісусової молитви, з’єднувалися з Богом.